Окремі категорії дітей, які через війну виїхали з України, обов’язково повинні перебувати на тимчасовому консульському обліку.
Дорослий, який супроводжує дитину-громадянина України за кордоном, зобов'язаний звернутися до закордонної дипломатичної установи з клопотанням про взяття дитини на консульський облік.
Яких дітей це стосується?
Обов’язково на тимчасовому консульському обліку мають перебувати:
діти, які до виїзду за кордон цілодобово проживали в будь-якому закладі для дітей (незалежно від того, чи мають вони статус дитини-сироти або дитини позбавленої батьківського піклування);
діти, влаштовані до сімей патронатних вихователів;
діти, передані під опіку, піклування, влаштовані в прийомні сім'ї або дитячі будинки сімейного типу;
діти, які виїхали за межі України в супроводі одного з батьків (без наявності згоди другого з батьків) або у супроводі баби, діда, сестри, брата, мачухи, вітчима чи інших людей, яких уповноважив лише один із батьків дитини.
Впродовж якого часу треба поставити дитину на консульський облік?
Законодавством передбачено, що людина, у супроводі якої дитина залишила Україну, повинна звернутися до закордонної дипломатичної установи України протягом одного робочого дня після прибуття до кінцевого пункту призначення.
Переконливо просимо звернутися до Генерального консульства України в Мілані відразу після прибуття до мiсця перебування на Півночі Італії. За першої можливості просимо подати до Консульства документи, необхідні для взяття дитини на тимчасовий консульський облік.
Порядок дій
Надіслати на електронну пошту Генерального консульства України в Мілані данi дитини (ПІБ, дата народження дитини; заклад, в якому перебувала дитина в Украïнi; адресу проживання дитини за кордоном, вiдомостi щодо супроводжуючої особи та її статус, контакти супроводжуючої особи).
До листа додати копії необхідних документів.
Документи можна подати також особисто, заздалегідь перевіривши графік прийому відвідувачів у Генеральному консульстві України в Мілані.
Перелік необхідних документів:
фотокартка розміром 3.5х4.5см iз зображенням обличчя дитини (зображення обличчя повинне становити від 70 до 80 відсотків загальної площі фотокартки, фон-білий або свiтло-сірий);
паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий на iм'я дитини / паспорт громадянина України, виданий на iм'я дитини / інший документ, який посвідчує особу і підтверджує належність дитини до громадянства України;
свідоцтво про народження або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини;
документ, виданий компетентними органами іноземної держави, який підтверджує перебування та адресу місця проживання дитини на території цієї держави (за наявностi);
паспорт громадянина України для виїзду за кордон / паспорт громадянина України / інший документ, який посвідчує особу і підтверджує належність заявника до громадянства України;
документи, які підтверджують повноваження заявника на супровід та представництво інтересів дитини за кордоном.
Які дії у разі зміни адреси перебування дитини за кордоном?
У випадку зміни місця перебування дитини, супроводжуючий дорослий зобов'язаний повідомити про це закордонну дипломатичну установу України, в якій дитина перебуває на консульському обліку.
Якщо нова адреса дитини належить до консульського округу іншоï закордонноï дипломатичноï установи України, супроводжуюча особа має звернутися до такої установи з клопотанням про взяття дитини на тимчасовий консульський облiк за новою адресою.
Компетентними органами, які забезпечують захист інтересів неповнолітніх в Італії є суди у справах неповнолітніх. Згадані незалежні судові установи оцінюють всі аспекти проживання та виховання дітей, за потреби залучають соціальні та медичні служби або ж призначають добровільних тимчасових опікунів переважно з числа родичів дітей, представників місцевих колегій адвокатів або органів місцевого самоврядування.
Чинним законодавством Італійської Республіки (Закон №47 від 07.04.2017 та Законодавчий декрет від 22.12.2017 № 220) закріплений юридичний термін «неповнолітній іноземець без супроводу батьків» (minore straniero non accompagnato або MSNA). До цієї категорії дітей італійське законодавство відносить усіх іноземців віком до 18 років, які прибули до Італії без супроводу батьків (осіб, які вказані у свідоцтві про народження дитини).
Італійські компетентні органи в обов’язковому порядку повідомляють суди у справах неповнолітніх про появу таких дітей на території Італії. Переважна більшість повідомлень формується місцевими міграційними відділами на етапі прийняття документів для оформлення посвідки на проживання або прикордонною поліцією на етапі паспортного контролю під час перетину державного кордону.
Після отримання відповідного повідомлення територіально компетентний суд у справах неповнолітніх відкриває провадження «опіка» (tutela). Враховуючи воєнний стан в Україні, справи щодо українських дітей розглядаються у пріоритетному порядку.
Зазвичай, під час прийняття рішення щодо призначення тимчасового опікуна судом враховується присутність в Італії родичів дитини. Умовами для призначення тимчасовим опікуном таких родичів є: наявність зареєстрованого місця проживання (residenza) та стабільного джерела доходів, знання італійської мови та можливість забезпечити нормальні умови проживання, документування та навчання дитини (шкільна освіта є загальнообов’язковою в Італії).
Зважаючи на те, що далеко не всі тимчасово переміщені особи з України відповідність згаданим вище критеріям, у багатьох випадках судами призначаються сторонні тимчасові опікуни. Кандидатури таких опікунів відбираються переважно з представників місцевих колегій адвокатів або органів місцевого самоврядування.
Призначення італійського добровільного опікуна не повинно сприйматися як неправомірне втручання в життя українських сімей, або ж бути підставою для розділення дітей та супроводжуючих їх осіб.
Призначений італійський опікун повинен:
обговорювати з українським опікуном або особою, що супроводжує дитину, будь-які суттєві питання що стосуються неповнолітнього,
переконатися у наявності належних умов для проживання та навчання, а також піклуватися про стан здоров’я дитини,
порушувати питання про покращення згаданих умов перед компетентними службами, якщо такі умови не дотримуються,
повідомляти суд у справах неповнолітніх про будь-які суттєві проблеми.
Призначення судом у справах неповнолітніх тимчасового опікуна на виконання норм італійського законодавства щодо «неповнолітніх іноземців без супроводу батьків» не слід розглядати як вилучення дітей компетентними органами Італії.
Відомі непоодинокі випадки втручання італійських соціальних служб та судів у справах неповнолітніх в ситуації, пов’язані з недобросовісним виконанням батьками або законними представниками своїх обов’язків по відношенню до дітей.
Консульське реагування на рішення італійських судів в Італії суттєво обмежується нормами місцевого законодавства, зокрема принципом незалежності судової гілки влади та адвокатською монополією, відповідно до якої доступ до матеріалів судових справ та можливість оскарження рішень суду надаються виключно акредитованим адвокатам.
З метою надання всебічного сприяння у контактах тимчасово переміщених осіб з італійськими судовими органами колегії адвокатів багатьох міст Північної Італії запровадили надання безкоштовних консультацій в межах функціонування спеціальних гарячих ліній. Наприклад, колегія адвокатів Мілану надає такі консультації за номером +393343653153.
Батьки-вихователі, інші законні представники дітей за кордоном повинні завжди мати з собою рішення органів опіки або інший документ, який містить інформацію про створення ДБСТ, про передачу дітей, поміщення дитини в сім’ю тощо. Такий документ має підтверджувати відповідні повноваження опікунів (піклувальників), батьків-вихователів.
Батьки-вихователі повинні:
після прибуття за кордон інформувати місцеві служби у справах дітей про повноваження та надати списки дітей;
звернутися до закордонної дипломатичної установи України з клопотанням про взяття дітей на консульський облік;
інформувати про проблемні ситуації чи непорозуміння з місцевими органами чи службами консульських посадових осіб / місцевий орган влади в України / військову адміністрацію, виклавши фактичні обставини справи та зазначивши суть питання.
Співробітництво у галузі сімейного права регульоване Гаазькою конвенцією про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року.
Міністерство юстиції України - центральний орган для виконання в Україні положень Конвенції.
Відповідно до статті 1 Конвенції її цілями є:
визначити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини;
визначити, яке право має застосовуватися такими органами при здійсненні їхньої юрисдикції;
визначити право, що застосовується до батьківської відповідальності;
забезпечити визнання та виконання таких заходів захисту в усіх Договірних Державах;
запровадити таке співробітництво між органами Договірних Держав, яке може бути необхідним для досягнення цілей цієї Конвенції.
Для цілей цієї Конвенції термін "батьківська відповідальність" включає повноваження, що випливають з батьківських чи будь-яких аналогічних відносин, які визначають права, обов'язки та представництво стосовно особи чи майна дитини батьків, опікунів або інших законних представників.
Конвенція відповідно до статті 3 застосовується до:
набуття, здійснення, припинення чи обмеження батьківської відповідальності, а також її делегування;
прав опіки, у тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини;
опіки та піклування;
призначення та функцій будь-якої особи чи органу, які відповідають за особу чи майно дитини та які представляють дитину або допомагають їй;
влаштування дитини в прийомну сім'ю або в установи опіки і піклування;
нагляду з боку державного органу за піклуванням за дитиною будь-якою особою, яка несе відповідальність за дитину;
управління, збереження або розпорядження майном дитини.
Конвенція не застосовується до:
встановлення або оспорювання відносин між батьками і дитиною;
рішень про усиновлення;
імені та прізвища дитини;
набуття повної дієздатності;
зобов'язань щодо утримання;
довірчої власності чи спадкування;
соціального забезпечення;
державних заходів загального характеру з питань освіти чи здоров'я;
заходів, ужитих внаслідок караних правопорушень, учинених дітьми;
рішень про право притулку та про імміграцію.
За загальним правилом, наведеним у статті 5 Конвенції 1996 року, судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.
При цьому відповідно до статті 15 Конвенції 1996 року під час здійснення своєї юрисдикції згідно з положеннями Розділу II органи Договірних Держав застосовують своє національне право.
Під органами Договірних держав маються на увазі суди, компетентні органи та служби у справах дітей, органи опіки та піклування, незалежно від їхньої назви, яким відповідно до законодавства їхніх держав, надано повноваження ухвалювати рішення з питань, на які поширює свою дію Конвенція 1996 року.
Згідно зі статтею 16 Конвенції 1996 року набуття або припинення батьківської відповідальності в силу закону, без втручання судового або адміністративного органу, визначається правом держави звичайного місця проживання дитини.
Стаття 23 Конвенції встановлює, що заходи, ужиті органами Договірної Держави, визнаються в силу закону в усіх інших Договірних Державах. Фактично це означає, що рішення з одного з питань, які охоплюються Конвенцією, щодо дитини, є чинним на території всіх держав-учасниць Конвенції. Заходи вжитті українськими компетентними органами мають визнаватися в усіх інших державах (наприклад, рішення про призначення опікуна має таку ж юридичну силу в усіх державах-учасницях Конвенції, як і в Україні).
Для пред’явлення його компетентним органам іншої держави рішення має бути перекладено на офіційну мову цієї держави або на англійську чи французьку мову).
Якщо існує потреба у вжитті певних заходів, тобто фактично у визнанні та наданні дозволу на виконання на території іноземної держави рішення українських компетентних органів, будь-яка зацікавлена особа може звернутися до компетентних органів Договірної Держави з проханням про прийняття рішення щодо визнання або невизнання заходу, ужитого в іншій Договірній Державі. Процедура визначається правом Держави, в якій було подано прохання.
Зазначені положення застосовуються у випадках, коли дитина перебуває на території іншої держави, і щодо неї має бути визнано і виконано рішення українських компетентних органів, так само і щодо дитини, яка знаходиться на території України, і щодо неї були прийняті рішення іноземними компетентними органами.
При застосуванні Конвенції визначальне значення має лише місце проживання дитини, громадянство дитини не має значення.
Конвенція не містить механізмів, які могли би забезпечити повернення незаконно переміщених та утримуваних дітей. Проте, відповідно до статті 7 Конвенції, у разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі.
Конвенція допускає можливість у певних випадках щоб рішення про вжиття заходів захисту дитини приймалися органами держави, які не є компетентними відповідно до статті 5 Конвенції (йдеться про невідкладні випадки, коли певний орган в найвищих інтересах дитини може прийняти рішення стосовно захисту дитини).
Для цього орган Договірної Держави може
або звернутися до іншого органу, безпосередньо або за допомогою центрального органу своєї Держави, з проханням здійснити свою юрисдикцію вживати такі заходи захисту, які вважає за необхідні,
або зупинити розгляд справи та запропонувати сторонам подати таке прохання до органу тієї іншої Держави (стаття 8 Конвенції).
Орган, який ініціював прохання, може здійснювати юрисдикцію замість органу Договірної Держави звичайного місця проживання дитини тільки тоді, якщо останній орган погодився з таким проханням (пункт 3 статті 9 Конвенції).
Конвенція є правовою основою для співробітництва компетентних органів і служб у справах дітей, а також інших органів, яким надано в їх державах повноваження на прийняття рішень щодо вжиття заходів захисту дітей, з усіх питань, які стосуються прийняття рішень щодо дітей, обміну інформацією щодо прийнятих рішень тощо.
Запити, що надсилаються через центральний орган, складаються органами у справах дітей (службою у справах дітей, органом опіки та піклування, Нацсоцслужбою, іншим компетентним органом України) на підставі статей 31, 32, 34, 35 і 36 Конвенції 1996 року і стосуються:
надання інформації про становище та умови проживання дитини;
звернення з проханням до компетентного органу враховувати потребу вжиття заходів для захисту особи чи майна дитини;
опрацювання запитів про вжиття в рамках своєї юрисдикції заходів захисту у найвищих інтересах дитини;
сприяння шляхом медіації, примирення або подібних заходів, погоджених рішень щодо захисту особи чи майна дитини у випадках, до яких застосовується Конвенція;
надання допомоги у встановленні місця перебування дитини, якщо є підстави вважати, що дитина може потребувати захисту;
надання інформації, що стосується заходів захисту дитини;
повідомлення про існування небезпеки для дитини та про заходи, яких було вжито або можливість вжиття яких розглядається.
Необхідно враховувати наступне:
Всі запити мають надсилатися лише через Міністерство юстиції України як Центральний орган (стаття 34 і 44 Конвенції).
Застосування Конвенції можливе лише у випадку, коли дитину, стосовно якої направляється заява чи запит, можна ідентифікувати (має бути заначено ПІБ дитини, дата та місце народження, заходи, які вживалися в Україні з метою захисту дитини).
Запит має містити виклад фактичних обставин та конкретні й чіткі запитання до іноземних колег, сформований з посиланням на статті Конвенції
Механізм взаємодії
Служба у справах дітей (чи орган опіки та піклування, Нацсоцслужба, інший компетентний орган України) направляє запит (який стосується дитини із зазначених питань) Міністерству юстиції України, яке направляє його іноземному Центральному органу для вжиття заходів реагування або надання інформації, який у свою чергу, за результатами виконання запиту, направляє відповідну інформацію;
Міністерство юстиції України повідомляє отриману від іноземного центрального органу інформацію службі у справах дітей чи іншому органу, який ініціював звернення (алгоритм взаємодії є аналогічним у разі отримання запиту від іноземного Центрального органу) .
